Або чому вистава «Silence to Silence» від Schmalgauzen — глибока справжність мистецтва
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Вистава «Silence to Silence» — це кімната, де щомиті розкриваються нові сенси, події, погляди на героїв. Кожен може побачити тут щось своє. Концепція сформувалася в процесі, була воля усіх творців. Режисером-постановником виступив Андрій Ширко, серед акторів — Михайло Матюхін, Владислав Михальчук, Георгій Ярмоленко, Кирило Липко та Євгеній Запояско.
Це театр абсурду, а враховуючи те, що альбом має відсилання до творчости драматурга Семюела Бекета (основоположник жанру) — є можливість деталізовано простежити всі нюанси гри. Важливим є момент тиші: вона приходила між динамічними елементами, діалогами та монологами. Для мене в назві «Тиша до Тиші» слово «до» посередині — вбирає в себе всі ці контрасти, як певний проміжок.
Запрошуємо вас у кімнату глибокого українського мистецтва — про «Silence to Silence» — ви зрозумієте, чому її варто відвідати.
Дисклеймер: це репортаж-рецензія, відповідно — присутні суб’єктивні роздуми авторки.
Світло зникає, говорить тиша
Все починається з темряви. В мить стає чутно лише поодинокі ноти. Зала наповнена настільки глибокою тишею, наче от-от ти опинишся в іншому вимірі. Проблискує тихе світло. Саме тихе. Сьогодні буде багато слів про тишу, а слова «сцена» — не планується, бо дії вистави розлітаються з кожного куточка. Зала мовчки дивиться як маленьке яскраве світло починає литися на героя (актор: Михайло Матюхін), який трепетним, дрижачим голосом веде монолог, роздивляючись навколо й тримаючи в руках вінтажну валізу. Коли слухаєш цю промову, складається враження, наче персонаж втратив ґлузд — він просто говорить безліч різних речей, згадує, що чогось не пам’ятає.
Але в такій промові, між рядків я подумала, що голосом героя говорять його підсвідомість. Ця думка переслідувала мене протягом всієї вистави, наче це простір, де у вільних проявах говорять саме глибоко заховані відчуття — повністю вільно. Грає «hush». Тиша все ще панує по кімнаті. Музика її підсилює.
Бути всередині мистецтва
Протягом всієї вистави «Silence to Silence» можна відчути всю силу контрастів: від світла до мелодій, від спокійного голосу до гучного крику. А повертаючись до відсутності слова «сцена» у цьому матеріалі… Чую події звідусіль. Акторами залучений не лише основний майданчик, а й решта зали, у їхніх руках і дзеркала, і світильники, і чийсь келих. Відчуття подій підсилює комунікація акторів з глядачами. Наче ти стаєш маленькою частинкою вистави.
Як загальний інсайт можу сказати, що взаємодія з живою авдиторією викликає у людей глибшу цікавість до постанов, адже це вихід за звичні рамки, де є лише сцена й сидячі місця. Коли ти відчуваєш себе частинкою цього мистецтва — воно сприймається глибше. Наголошу… Це ще й українське мистецтво.
Світ без чорного та білого
Світло–темно, тихо–гучно, повільно–динамічно; у цілковитій темряві літає маленька яскрава лампа, яка передає динаміку та емоції, створює тіні навколо, що вимальовують силуети. Ти наче у кімнаті, де вільним є все. Я весь час замислювалася: а що як таким все є насправді? Ці контрасти та вільність — щось, що ховається під покривом наших думок, переконань, звичок, само-кордонів. Справжнє. На мій погляд, актори змогли передати сутність усіх людських емоцій без поділу на «біле» та «чорне».
Наведу ще один роздум, що виник вже після ейфорії від постанови. Крізь поведінку героїв ми можемо побачити, що буде, якщо заблукати в глибині цієї вільності. Ймовірно — хаос. Хаос я простежила в миті, коли на героїв нападав істеричний сміх, плутанина в думках, раптові викиди емоцій. Але знову ж таки, без «чорного» та «білого» — сутність в справжності. And oh, God, навіть з гучними звучаннями та контрастами зберігалася тиша. В цьому видно і є сила альбому та постанови «Silence to Silence».
«Моя маленька Лулу»
«Кохання розкриває в людині все найгірше. Про який саме різновид любові в моєму випадку йдеться? Про пристрасне кохання? Чомусь мені здається, що ні». Світло переливається зі сторони в сторону, грає «whim a chroi». Дещо здалеку чутно спів та м’які рядки: «Devil, devil, devil in love». У цій частині вистави герой Крапп (актор: Владислав Михальчук) розповідає про свою «маленьку Лулу», завуальовано розкриває її образ. В ці моменти хотілося змоделювати в голові, як же вона виглядає, простежити її характер, «про її парфум, про її волосся, про її океаном наповнені очі, як такі», що надихнули героя на такі тонкі й чутливі доторки до музики.
Плавність контрастів та гра ритмів
Коли грає «bun» — можна розчути й тривогу, і спокій, що навіюють інтригу. Ігри світла й тіней синхронізувалися з окремими елементами музики. Плавне перетікання від тривожної атмосфери в спокійну, від різкого до повільного. Черга підходить до «eacma» — інтрига від «bun» стає зрозумілою як пазл. Сама пісня «eacma» протікає в ритмі, що поступово наростає. Наживо вона проживалася наростальними емоціями героя. Спочатку в його руках були коричневі черевики, що висіли на стелі й поступово він їх відпускав, тримаючи погляд, й чим далі заходив ритм пісні, тим далі відходив герой і тим менше ставало світла.
У виставі я зловила певний ритм. Все почалося з інтриги й поступово події вводили в певний транс. «am» звучала наче колиска, яка заспокоює весь буревій, що коївся раніше. Далі були діалоги, тепле світло. Звісно ж, не без емоційності. Мені дуже сподобалося, що весь час проскакували якісь жарти, вистава хоч і була у вінтажному стилі, але ноти буденної сучасності також мали особливе місце у діалогах.
Все стало наче колиска
Останньою була «ná». Ця пісня для мене звучала як підсумок всіх проявлених відчуттів, наче вони злилися в одну мелодію. Коли я слухала її до вистави, вона мені сприймалася просто неймовірно чарівною піснею. Але після постанови «ná» стала відчуватися глибше, адже в ній склалися практично всі пазли. Елементарно слова: «День міняє ночі, грім мені шепоче» — також несуть в собі певний тонко підмічений контраст. Тому для мене ця чарівна пісня стала підсумком. Було надзвичайно приємно по закінченню вистави чути, бачити, відчувати саме її. Таке завершення закриває всі внутрішні питання, залишаючи при цьому величезне поле для роздумів. Ну й звісно, підсвідомо заколисує буревій твоїх емоцій.
Comments