Корифеї, Курбас, авангардне новаторство
та сьогодення
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Місце, де народжуються нові форми та сенси. Місце, де через рухи можна говорити мовчки, словами дивитися в очі, світлом вимальовувати нескінченність, а контрастом передавати абсурд та драму. У цих стінах творилася історія та життя української культури. Завдяки його голосам вона живе сьогодні.
Український театр. Місце, що заворожує своєю історією, сенсовою тонкою красою та самобутністю. Сьогодні до Міжнародного дня театру в рубриці ДеТеатр розповідаємо вам про історію та унікальність української сцени.
Зародження: Театр Корифеїв
У 1883 році в Україні з’явився перший професійний театр — Театр Корифеїв. Його засновником став драматург Марко Кропивницький. З того моменту почалась величезна історія на сторінках української культури.
Корифеї (ті, хто стоять на вершині) у своїй творчості намагалися поєднувати непоєднуване на той час — драму з комедією, танці з хоровим співом. Вони залучали безліч декорацій, незвичних костюмів, використовували фольклорні мотиви — це заворожувало глядачів. Вистави в репертуарі великою мірою фокусувалися на реалізмі, де показували звичайне життя українців.
Життя театру під цензурою на українське
Під час діяльності театру діяв валуєвський циркуляр та емський указ — заборона на українську мову та прояви народного мистецтва. Втім, попри цензуру корифеям вдавалося ставити п’єси українською мовою, але за умови, що спершу її покажуть російською. Але український театр тоді настільки заманював та зацікавлював глядачів, що після чужомовного показу вони лишалися на перегляд українськомовної версії.
Курбасівський світ
Лесь Курбас — видатний український режисер, актор та драматург, який створив новий театр. Завдяки Курбасу українська сцена набула нових форм, розкрила в собі авангард, а на його живій творчості виросла величезна плеяда нових українських режисерів та акторів.
Режисер об’єднував українські традиції з модерними формами європейського театру, прагнув позбавити українців відчуття національної меншовартості та відкрити можливість вільно показувати нашу культуру світові.
Лесь був не поверхневим — його погляди на мистецтво різняться зі звичними проявами реалізму в тогочасному українському театрі. Нові підходи Курбас генерував надихаючись європейським театром і, часто подорожуючи, «привозив» в Україну щось незвичайне.
Театр очима Курбаса
«Театр має бути український за своєю суттю і європейський за своєю формою», — вважав Лесь Курбас.
Лесь Курбас розкрив в Україні світ авангарду: від декорацій до світлових рішень, від контрастів до виливу свідомості у виставах. Масова культура часто не розуміла глибоких поглядів режисера, тому засуджувала його за викривлення радянського побуту.
Сам Курбас відповідав на це, що такі ідеї робітнича маса — грандіозна більшість населення — не сприймала глибоко, бо «ще досі в інерції русифікаторського процесу, який був тут цілими століттями».
Синопсис українського авангарду
У 1916 році Лесь Курбас започатковує студію молодих акторів, що з часом переростає у цілий Молодий театр. Там відбувалася Курбасівська трансформація — режисер відмовлявся від етнографічного стилю, за яким ставив вистави раніше у Тернополі, й переходив на бік світової класики та сучасних на той момент українських п’єс. Такі рухи згодом перетворюються у новий подих та новий етап українського театру.
У 1922 році Курбас створює мистецьке об’єднання «Березіль», що переверне український театр догори дриґом. До творення «Березіль» залучає також українського драматурга Миколу Куліша.
Лесь Курбас вважав, що актор має бути не лише талановитим, а й висококультурним. Трупа «Березоля» постійно була у навчанні — актори досліджували античну філософію, світовий театр, займалися живописом, акробатикою, танцями тощо.
Переосмислення дії
Лесь Курбас прагнув розробити театр-містерію з новими ритмами простору й руху в ньому. Режисер вбачав сенси в тому, щоб актори взаємодіяли з глядачами.
Курбас оживляв рух — людське тіло перетворювалося в динаміці.
«У Курбаса ми маємо перевтілення акторів через рух: з акторів на робітників, з робітників на машини, з машин на газ, на будівлю, на вибух та на жертв. І зараз це виглядає дуже сучасно, а тоді про таке ніколи й не думали. Це не відтворення картинки, це створення живого образу, який ми бачимо, і який весь час перетворюється на очах глядача», — пояснює американська режисерка Вірляна Ткач для Радіо Свобода.
Світове визнання
У 1925 році на виставці Артдеко у Парижі великий успіх мали сценографія, декорації та моделі українського художника Вадима Меллера, з якими Лесь Курбас ставив п’єси. Коли до Нью-Йорка привезли ці артоб’єкти як приклад модернізму, то одним із головних була модель на виставу «Березоля».
«І це було не тільки в Європі чи в Америці, а й навіть в Японії. За однією тією фотографією, що була головною на виставці, люди розуміли, що є такий театр “Березіль”, який творить модерні речі», — говорить Вірляна Ткач.
Однак у 1933 році Курбаса усунули від керівництва своїм же театром «Березіль» Режисер відчував загрозу з боку чекістів. Його заарештували й відправили у виправні табори на п’ять років. В 1937 році його разом із Миколою Кулішем розстріляли на Соловках в урочищі Сандармох. Тих, хто розвинув український театр на 10 років вперед. Розстріляне відродження, чиє самобутнє ім’я затоптали росіяни, коли воно має бути частиною світової історії театру.
Український театр сьогодні
Зараз український театр уособлює розмаїття стилів, характерів, форм та способів мови й сенсів. Говорити про нього можна нескінченно. Останніми роками український театр отримує свіжу хвилю цікавості в суспільстві. З кожною новою прем’єрою та новими іменами самобутність нашого театру трансформується, особливо у важкі часи воєнних викликів та в процесі очищення від залишків російських імперіалістичних відтінків.
Український театр якісний. Від потоку сенсів та їхніх втілень у виставах потім буває важко заснути, бо це дивовижно. І курбасівський почерк, як і внесок корифеїв українського театру, продовжує своє життя сьогодні й отримує нові форми. Український театр творить нову сильну українську культуру. Наша задача — підтримувати це.
Відвідуйте театри. Приходьте до глядацької зали в першу чергу за сенсами. І пам’ятайте, яким потужним ключем української культури є цей вид мистецтва.
Світлина: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка/Facebook
Commenti