Про роман Артема Чеха, який екранізували
у «Я і Фелікс»
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Нещодавно в український кінопрокат вийшов довгоочікуваний фільм Ірини Цілик «Я і Фелікс», основою для якого став роман Артема Чеха «Хто ти такий?». Стрічка стала повнометражним ігровим дебютом режисерки, та вже отримала нагороду від італійського кінофестивалю Giffoni.
Ця книга — автобіографічна історія про дорослішання, самоідентифікацію і самоусвідомлення, про батьків, їхніх батьків і дітей, перше кохання, залежності у стосунках, алкоголізм, утрачене покоління. Та найголовніше – історія про посттравматичний синдром, вплив війни та нестерпну важкість минулого. Сьогодні у нашій ЛітКімнаті детальніше розбираємо роман Артема Чеха «Хто ти такий?»
Дизайн: Вовкотруб Дар'я
Про роман
В інтерв'ю для BBC News Україна з Вадимом Карпʼяком письменник та військовий Артем Чех зазначав, що найкращі книжки — це трагедії про пережитий біль, рани і проблеми. Таким і є його роман «Хто ти такий?». Вийшов друком у 2021 році у видавництві Meridian Czernowitz, і того ж року отримав нагороду «Книга року ВВС».
Історія розповідає про малого Тимофія, чиє світле дитяче життя починає затьмарюватися зі знайомством із ветераном афганської війни з контузією Феліксом. А також із початком дорослішання, сімейних та шкільних проблем. «Хто ти такий?» — постійно запитує Тимофія його мучитель та наставник Фелікс. «Хто ж я такий?» — запитує себе наприкінці роману вже дорослий автор. Шлях від першого запитання до другого читач має пройти разом з ним.
Дві трагедії поруч
У романі-виховання кожен знаходить щось своє упродовж дорослішання головного героя. Тут можна довго розкривати згадані теми й дискутувати про них. Аналізуючи книгу Артема Чеха, хочеться відмітити дві основні лінії, які можуть боліти. По-перше, це виховання Тимофія в атмосфері пострадянщини, руйнівного досвіду далекої війни і травм та раннє дорослішання. По-друге, лінія Фелікса — ветерана-афганця з гострою формою ПТСР — і на фоні всі ті ж дев’яності. Тут видно особисте нерозуміння і неприйняття травми, і таке ж ставлення від суспільства.
Ніжне дитинство у жорстокій реальності
Сам автор в інтерв’ю для BBC News Україна зазначає, що це більше, ніж книга про дев’яності. Атмосфера цього періоду часу є рушійною у формуванні особистості малого Тимофія. Світ п’ятирічного хлопчика, який «можна було сховати у сірникову коробку, ніби зловленого у лопухах жука», починає руйнуватися з моменту приходу у нього нового бойфренда бабусі Ліди. Він дивний, страшний, часто напивається і кричить щось про війну, не подобається мамі, через що вдома постійні скандали. Батько постійно на заробітках і все рідше приїжджає. Все дитинство малого змушували читати російських класиків, грати на фортепіано та багато їсти. Пізніше мати переїжджає в інше місто та залишає сина на бабусю і Фелікса. У школі хлопець стикається з булінгом, бо важко влитися у підлітковий соціум. Про це немає з ким поговорити. Є тільки Фелікс, який час від часу розмовляє з тобою, дає настанови, на його думку, мудрі і доречні.
Все це зводиться до досить банального, але важкого екзистенційного питання «Хто ти такий?», та не до кінця зрозуміло: чи питання це взагалі? Чи зумів автор відповісти собі на нього? Чи дозволив минулому визначати себе?
«Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть із дому, повертаються, змерзлі й зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще. Всі вони росли без тат».
(Цитата з роману Артема Чеха «Хто ти такий?»)
Щоденне пекло ветерана війни
У той же час від нестерпної важкості пережитого страждає інший головний герой роману Фелікс. У минулому він — успішний солдат, який все життя присвятив службі, нехтуючи родиною і всім іншим. Армія визначала його як людину, доки він не отримав контузію і змушений був повернутися до цивільного життя. У суспільство, де не розуміють і не сприймають людей з посттравматичним синдромом. Він продовжує бути військовим, тільки вже у своїй реальності, а зі справжньою чоловік справляється за допомогою алкоголю. Питання «Хто ти такий?», яке він постійно вигукує у приступах агресії або розпачу, також лишається без відповіді.
Тягар минулого, який Фелікс ніяк не може відпустити, продовжує його калічити. Величезне почуття провини за усі жахливі речі, які він робив на війні, руйнують його. Бачимо також визначну характеристику пострадянського покоління — тугу за минулим. Туга, яка переростає в романтизм, а згодом в агресію. Саме з поціновувачами минулого ми зараз і воюємо.
«Тимофій ненавидів його до сліз. Ненавидів за слабкість, за втому, за те, що навколишня дійсність тисне зусібіч, топче і душить, а тут ще він зі своєю продірявленою головою, зі своєю війною, відбитими кістяшками, водярою, кровʼю, плачем, з усією цією вологою, яка вичавлюється з нього, мов зі свіжої бринзи. Всі його стогони і прокляття, весь цей бруд, який він лишає на кухні. Та що на кухні — у житті Тимофія також».
(Цитата з роману Артема Чеха «Хто ти такий?»)
Майбутнє, яке ми будуємо
У багатьох інтерв’ю Артем Чех зазначав, що задумував цей роман задовго до початку російської агресії, й не намагався в ньому проводити паралель із сучасністю. Та нам, як читачам (також травмованим минулим) важко не помічати деталі, які досі переслідують у буденності. Атмосфера пострадянського побуту знайома і звична, але саме тому ми і покидаємо рідні домівки, бо прагнемо розвитку, прагнемо змін. Наше минуле не має визначати нашого майбутнього, але воно вносить свої корективи: залишає травми, переживання, установки і страхи. І наше майбутнє залежить саме від того як ми з цим владнаємо сьогодні. Чи зуміємо пережити, відрефлексувати, вилікувати, які шляхи для цього обираємо, і чи зможемо написати власну історію, не визначену минулим?
Comments