Рецензія на виставу Schmalgauzen, яка підкорює антуражем та гармонійністю
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
Уявіть, ви опиняєтеся у вимірі, немає часового відліку — це театр з музикою, атмосфера дарк-кабаре, німого кіно, ритмічного джазу, драми та комедії, де герої інтелігентно вбираються у вінтажні костюми та нескінченно говорять чи сперечаються про життя.
«Avgusto & Gustav» — це поєднання театру з музикою та витончено відтворений вінтаж, сплетений із сучасністю. Двічі побувавши на цій виставі я була вражена, наскільки якісно Шмальгаузен розбирають різні частинки мистецтва, збирають в одне гармонійне ціле та вдосконалюються з кожним новим показом. Тож сьогодні у своїй театральній колонці в ДеКімнаті розбираю неординарну виставу «Avgusto & Gustav»! Режисер — Андрій Ширко.
Нескінченність у небутті часу
Avgusto & Gustav — вистава, яка виходить за межі класичного театру. Протягом всього дійства відчувала себе так, наче споглядаю довгі посиденьки з нескінченними розмовами, де не існує жодних часових вимірів. Тут є багато абсолютно різних історій з життя: від колориту жінки-фурії до того, ким є бідняки та що ховається під образом поетів.
А що як ця сюжетна лінія — це лінія життя? Лінія життя, в якій під хвилями різних способів відчувати, розкриваються людські архетипи, образ поета, простору, гумору і світ як такий? Мої припущення. Ця вистава немов дає змогу подивитися на життя зі сторони, вибравшись зі своєї власної «мушлі».
Світлина: @photos.of.melody
Майструвати тіні, керувати світлом
Перед нами Августо і Густав (Михайло Матюхін та Владислав Михальчук). Вони сперечаються щодо поезії, музики, жінок та всього на світі. Вводять нас у цю невпинну лінію життя так: у залі темрява, чутно якісь звуки. Потім з’являється дрібка світла, перед яким наші герої починають сперечатися: цю гру транслюють рухи їхніх величезних тіней на театральній завісі. А ще Густав часто вдається до цікавої пантоміми із залученням зали. Такими підходами акторам вдається з перших митей влучно взяти фокус уваги глядачів — а це важливо, бо далі задаватиме ритму всій виставі.
Герої повністю панують над дійством — їм достатньо клацнути пальцями, вільно махнути рукою, дмухнути на софіт, щоб змінити антураж та настрій моменту чи зробити перехід між історіями. Приємна така імпровізація та невимушеність рухів, бо тут саме герої керують сценографією, а не лише сценографія ними.
Плавні переходи: чому цій виставі можна довіритися
Це нескінченна нічна розмова, де немає часових вимірів, динамічна лінія життя. У «Avgusto & Gustav» сплітаються контрасти комедії й драми, і це не створює емоційного дисонансу чи розгубленості, адже у виставі пропрацьовані гармонійні переходи між епізодами. Між кожним сплеском емоційності творці дають змогу «перевести подих» та акуратно налаштовують нас на наступний вияв настрою.
Оскільки вистава ще й наполовину музична, то ключову емоційну роль в епізодах відіграють пісні Шмальгаузен. До кожної нас непомітно готують, граючи логічну історію. Це майстерне жонглювання грою з музикою: іноді суть криється в самій пісні, а іноді — в діях героїв. Запевняю, цьому перформансу можна довіритися — творці подбали про відчуття глядачів. Тут нема різкості, дисонансу, порожніх клітинок та гойдалок.
Світлина: @photos.of.melody
Комедійна складова
Варто зазначити доречність та небанальність гумору в перформансі «Avgusto & Gustav». Жарти комфортні, неординарні та наповнені своєю історією. Є багато вкраплень сучасності та щось рідне українське, як-то «ці руки нічого не грали». Колорит цієї комедії підсилює музика й атмосфера дарк-кабаре.
Серед яскравих епізодів — розповідь Густава про те, як він зустрів потужну жінку-фурію. Ох яка потужна, потім він аж сіпався від однієї лиш згадки про неї. Густав прирівняв її до величезного залізного софіта, що кричить. Ця жінка сильно запам’яталася героєві, він написав про неї цілу пісню — «Сірі туфлі».
«...твої сліди живуть в мені, і ти це дні, що живуть на дні».
Також була сцена з поїздкою у трамваї, де трамвай — це щось дуже особливе. Тут залучена цікава пластика, невидиме куріння та ритмічні звуки рояля.
Світлина: @photos.of.melody
Образ поета
Одна з ключових ліній сюжету, в моєму баченні — образ поета. Поетом є Густав (і не тільки). Образ розкривається протягом всього дійства, і здебільшого метафоричні монологи про це у тиші й напівтемряві веде Августо. Мовляв, поет може ставати будь-ким та будь-чим: від комашки до рожевого рум’янцю милої дівчини, яка закохалася.
І я подумала: а наскільки поет є собою? Що ховається під цими образами, рум’янцями, комашками, клавішами рояля? Відповідь я отримала в кінці, коли Августо замислився, що Густав завжди заповнює простір якоюсь комедією, однак у душі він швидше нещасливий. Проте кожен глядач має можливість подивитися на питання «Ким є поет?» крізь власну оптику. Ця вистава не має в собі грубої прямолінійності — тут ми самі стаємо поетами й творимо власні світи у вирі думок та відчуттів навколо.
Світлина: @photos.of.melody
Конект
Особливою складовою «Avgusto & Gustav» є активна взаємодія з глядацькою залою. Глядачам вмикають світло, з глядачами говорять та грають, а ще з глядачами писали оперу.
Так ти відчуваєш не лише те, що дивишся на експресивні розмови двох інтелігентних чоловіків на сцені, а й береш у них участь. Наприклад, влаштувавши пантоміму, Густав кидав у частинки зали невидимі кульки, а глядачі ловили її плескотом. А якось вискочив персонаж Боб, з яким глядачі писали оперу. Суть така: люди в залі вигадують якесь речення й потім все це складається в одну імпровізовану пісню. В Києві 29 березня у такий спосіб вийшла пісня про тягу до жінки, яка водить чортів.
Світлини: @photos.of.melody
Трансформації Шмальгаузен
І наостанок зауважу: я була на київському «Avgusto & Gustav» в січні 2024 року, і, побачивши цю ж саму виставу в березні — простежила високий професійний зліт, особливо технічно. Наголошу, між цими двома показами у Шмальгаузен тривав тур українськими містами.
Перше — творці створили більше світлових проявів, від чого, наприклад, драматичні епізоди стали ще глибшими емоційно. Далі — вистава стала кращою для ока: практично усі мізансцени нині поставлені так, що їх добре видно під різним кутом та з дальніх рядів. Також велика праця зроблена над епізодичними переходами та залученням уваги глядачів. Як висновок — було майстерно, а стало ще майстерніше.
Тому й видаю такий схвальний розбір «Avgusto & Gustav» — Шмальгаузен зазирають вглиб мистецтва й сенсів, уникають плаского та поверхневого, мають межі у безмежності, турбуються про відчуття глядачів та постійно самовдосконалюються.
Comments