Рецензія на емоційний мюзикл в Молодому театрі
Дизайн: Вовкотруб Дарʼя
«Серед руїн та залишків життя, під чорним сонцем, що ховається в диму від радіоактивних згарищ, у розпечених підземеллях ховаються ті, хто вижили. Лише зрідка вони піднімаються нагору під час короткотривалих вітрів, що приносять чисте повітря з океану».
Нещодавно у київському Молодому театрі відбулася прем’єра мюзиклу «Декамерон» за новелами Джованні Боккаччо. Тут і постапокаліпсис, і спокуси, і релігія, і кохання та некохання. У цьому мюзиклі крізь призму танців та співів розкривається безліч людських історій. Сьогодні у своїй театральній колонці ДеТеатр розбираю виставу «Декамерон» — є що похвалити, і є щодо чого зробити маленькі зауваження.
Про «Декамерон»
«Декамерон» — це мюзикл Андрія Білоуса у Молодому театрі за мотивами новел італійського письменника Джованні Боккаччо.
Джованні Боккаччо написав твір «Декамерон» у ХIV столітті після спалаху чуми в Європі, а сьогодні творці мюзиклу перенесли події новел в сучасний вигляд, де зображується постапокаліптичне майбутнє. Упродовж всього дійства герої проявляють увесь спектр своїх емоцій.
Сюжетних ліній тут декілька, й під час перегляду мюзиклу може виникнути відчуття, що ти дивишся живу кінострічку.
Перші прояви
У довгий колообіг екстрадинамічних подій та емоцій нас вводять досить спокійно: атмосфера постапокаліпсису, герой Мазетто (Максим Козиний) грає на піаніці, поки з-під сцени підіймаються дошки розпеченого підземелля, звідки під блакитним і дещо фентезійним сяйвом нагору вибираються дійові особи та починають танцювати, бавитись, метушитись.
З перших проявів хочеться похвалити візуальне рішення — якщо ми вже й дивимось живу кінострічку, то картинка в ній дуже якісна, об’ємна та пластична. Декорації та дії персонажів видно здалеку, під різним кутом. Загалом сценографія така: під час перегляду мюзиклу немає відчуття, що очі гублять динамічну картинку — все у фокусі.
Музичний колорит
Музика є основою. Особисто я не сильна прихильниця мюзиклів, але «Декамерон» захопив своїм відточеним музичним стилем, що додає цій ренесансній виставі сучасного вишуканого антуражу. До того ж — це якісний живий звук та спів. Вкраплення джазу, домішки блюзу, загадкові мотиви й звучання, притаманне емоціям персонажів. Також пісні з цього мюзиклу мають властивість засідати в голові й запам’ятовуватись, як-то «Диявол у пеклі».
У «Декамероні» поєднання мюзиклу та класичного театру досить гармонізоване, тут є приємні та ледь помітні переходи, промови персонажів поступово перетікають у пісні. Музика супроводжується пластичними цікавими танцями та грою світла.
Грішність, хтивість
Гостро у «Декамероні» стоять питання віри та спокуси на заборонене. Герої вічно мають якісь таємниці та грішки, піддаються спокусам та намагаються лишитися непобаченими. Одна героїня зраджує чоловікові, монахині ховають в собі хтиві бажання — їх тягне у щось невідоме й вони порушують обітницю цноти.
Яскраво «грішні» явища розкриваються через образ отця (Погос Абаджян), який піддається усім «диявольським» спокусам та сам їх спричиняє для інших жінок й часто бреше. Цей отець є повнісінькою протилежністю будь-яких біблійних канонів.
Тут дуже багато завуальовної хтивості, однак її не треба розгадувати — там, де вона є, глядачі побачать її одразу. Але вона не прямолінійна, не пласка, у неї є свої історії, які впродовж вистави відкидають суспільні стереотипи. В «Декамероні» навіть є поліаморія.
Трансформації кохання
«Декамерон» показує нам кохання (і некохання) у різних проявах. Протягом всього дійства герої трансформуються, змінюють своє ставлення до любові та до себе, хтось усвідомлює, що час обирати себе, хтось перестає прикидатися моногамним. Всі ці зміни логічно супроводжуються впливом різних обставин, які нам показують.
Колоритно зіграла свою роль у виставі Вероніка Науменко (роль Кателло). Кателло, здавалося б, звичайна дівчинка, яка нерозбірливо говорить й ніби перебуває в тіні свого чоловіка Мазелло. Але ближче до кінця ця героїня розкривається як особистість (і отримує овації глядачів). Стається це тоді, коли вона усвідомлює, що вже досить терпіти байдуже ставлення свого чоловіка Мазелло, а потім взагалі зустрічає своє щире кохання (це була неочікувана пара) й розкривається як тендітна жінка.
Роздуми та зауваження
Мюзикл «Декамерон» надзвичайно високої якості в усіх своїх проявах. Приємний візуал, унікальний стиль та музика, майстерна акторська гра. Однак на «Декамерон» треба йти, будучи дійсно готовим до величезної кількості динаміки й довгої тривалості (2 год 30 хв з антрактом).
У цьому мюзиклі одна за одною ллються дуже багато подій та історій і більшість з них — у швидкому темпі. З часом подій невпинно стає все більше і більше починають нагромаджуватися в голові. Тобі хочеться трохи перевести подих й відчути дрібку легкості, але дія не дає, і це трохи тисне. Для «Декамерону» треба налаштовуватися заздалегідь.
Також впродовж всього мюзиклу хотілося побачити ще більше акценту на концепції, що це — саме понівечена планета й постапокаліпсис, де герої тримають місію відновити цивілізацію шляхом кохання, сміху та музики. Особисто мені не вистачило відчуття, що мене занурили саме у цей світ.
Я вважаю, що творцям свіжого «Декамерону» у Молодому театрі точно ще є над чим попрацювати, тож бажаю чудовій мистецькій команді успіхів у наступних показах. І все ж наголошу, що над цим мюзиклом початково пророблена шалена робота.
Commenti