Як радянська влада приховувала аварію на ЧАЕС й вчинила злочин проти людства
Колаж: Дар'я Вовкотруб
26 квітня — день памʼяті Чорнобильської трагедії. 38 років тому на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, техногенна катастрофа. Радянська влада вперто приховувала трагедію та вважала «імідж держави» вищим за життя та здоров’я людей, внаслідок чого під радіоактивне ураження потрапили понад 1000 українських населених пунктів. За даними станом на 2001 рік від катастрофи померло 15 тис. осіб. За оцінками Міністерства охорони здоров’я України, унаслідок аварії на ЧАЕС постраждали 3,5 млн людей.
Будь-яке поширення інформації про аварію передбачало покарання та звинувачення в антирадянській агітації, а в час, коли показники радіації зашкалювали — у вітчизняних ЗМІ громадян запевняли, що жодної небезпеки нема й, щобільше, треба виходити на святковий першотравневий парад у Києві. Сьогодні у ДеКімнаті розповідаємо про черговий радянський злочин проти людства.
Мовчати
26 квітня 1986 о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції спалахнули два теплові вибухи — вони зруйнували реактор вщент. Практично одразу на місці опинилися пожежники. Вогонь на четвертому енергоблоці вдалося ліквідувати аж 10 травня. Весь цей час Київ та інші регіони, що перебували під загрозою — жили життя, ходили на паради та на роботу.
Вже 26 квітня партійне керівництво та спецслужби позначили аварію на ЧАЕС грифом таємно, від КДБ було завдання обмежити вихід на міжміські та міжнародні лінії, аби не стався витік інформації. Всі вихідні листи перечитувалися.
Наприкінці квітня начальник КДБ урср на Київщині видав розпорядження «Про посилення роботи районних органів КДБ в Київській області», спрямованих на профілактику «провокаційних і панічних чуток». Районним відділам наказали, щоб КДБ щоденно до 11:00 і до 17:00 доповідав черговому управлінню на Київщині про випадки так званого «навіювання паніки» та її «провокаторів». За це часто можна було відсидіти 15 діб.
Перша офіційна інформація про чорнобильські події з’явилася в ЗМІ аж 28 квітня й здебільшого саме через тиск міжнародної спільноти.
Американський супутник «Лендсат» зафіксував аварію в Чорнобилі першим. Через день тривогу почали бити європейські країни, особливо скандинавські, де зафіксували велике підвищення рівня радіації. У світі інформація про аварію лунала всюди, тим часом в срср було «все під контролем, вживаються заходи!»
Повідомлення всередині країни було не дуже багатослівним: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Проводяться заходи з ліквідації аварії. Потерпілим надається допомога. Створена урядова комісія», — передавало радянське агентство ТАСС. Звісно ж, ані слова про смертельну небезпеку. Органи КДБ розцінювали поширення будь-якої інформації про Чорнобиль як наклеп на радянську дійсність й за це карали за статтею 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда».
Щобільше, ще 29 квітня влада запевняла, що «радіаційну обстановку на електростанції та прилеглій місцевості стабілізовано…», що загрози немає. Уряд боявся спаплюжити репутацію срср. У Києві люди спокійно працювали, ходили по вулиці, діти йшли до школи.
Всі рішення, які стосувалися аварії, ухвалювали на рівні москви. Органи влади республік навіть не мали деталізованого загального плану з ліквідації.
1 травня та пізня евакуація
Катастрофа катастрофою, а першотравневі паради та урочистості — за розкладом. Газети кричали анонсами до «дня трудящіх». В час, коли радіоактивною хмарою України та Європи накривало міста та села, у Києві відбулася святкова демонстрація. Понад 120 тисяч киян, серед яких були тисячі дітей, вийшли на парад до 1 травня на Хрещатику, коли рівень радіації в повітрі перевищував норму в десятки разів. Таким чином радянська влада намагалася запобігти «панічних настроїв» та показати, що «все ж добре». Подібні заходи відбувалися по всій країні, а після демонстрації в Києві з симптомами радіаційного ураження госпіталізували понад дві тисячі людей, серед яких 330 дітей.
Населення 10-кілометрової зони евакуювали лише 3 травня, а 30-кілометрової — 6 травня. Проблемою стала також йодова профілактика, яку треба було провести ще в перші 10 днів після аварії, але про неї згадали лише через місяць, коли було вже пізно.
Першотравнева демонстрація у Києві, 1986 рік
Приховати та відмінусувати
В українських архівах практично не збереглися документи, через які можна було б проаналізувати реакцію партійного керівництва: вони всі залишилися в архівах москви.
Коли стало ясно, що інформацію про аварію приховати неможливо, КДБ змінив тактику — тепер цю інформацію намагалися мінімізувати. Розголошенню не підлягав характер та обсяг руйнувань, склад суміші, вилученої з реактора, діапазон ліквідаційних робіт, інформація про збитки, а також масштаби евакуації населення та статистика захворювань на променеву хворобу. Людям з променевою хворобою ставили фейковий діагноз — вегето-судинна дистонія.
Через події на ЧАЕС постраждали мільйони людей — від ліквідаторів аварії до звичайних жителів сотень населених пунктів України. На той момент було невідомо, що буде відбуватися з розплавленою масою реактора та як далеко зайде радіоактивний пил. Під загрозою радіації так опинилися ріка Дніпро, Прип’ять та ріки, що належать до їхніх басейнів. І це все активно приховували совєти та карали журналістів, які намагалися хоч якось висвітлити небезпеку. Своїми діями радянська влада, московське керівництво, чинили жахливий злочин проти людства. Ми повинні пам’ятати про чорнобильську трагедію й про ці ганебні вчинки, адже на жаль, над Україною щодня нависає загроза техногенних катастроф, яку спричиняють росіяни.
Comentários